top of page
Стіл зустрічей

Навчання за Європейською кредитно-трансферною системою

European Credit Transfer System

Європейська кредитно-трансферна система (з англ. European Credit Transfer System – ЕCTS) – це система, створена для забезпечення єдиної міждержавної процедури виміру й порівняння між закладами освіти результатів навчання здобувачів, їхнього академічного визнання. Вона розроблена для забезпечення мобільності здобувачів, спрощує розуміння і порівняння навчальних програм та навчальних досягнень здобувачів як між вітчизняними, так і закордонними навчальними закладами.

 

ECTS було розроблено 1989 року в рамках програми ERASMUS, що сьогодні є частиною програми SOCRATES, у формі пілотного п’ятирічного проекту, в якому брали участь 145 європейських вищих навчальних закладів. У подальшому практика ECTS була рекомендована до широкого використання вищими навчальними закладами Конференції Ради Європи «Forum Conference of the Higher Education and Research Committee», Конвенцією Ради Європи ЮНЕСКО з визнання кваліфікацій у вищій освіті в європейському регіоні і підтриманні низкою міжнародних неурядових організацій, зокрема Європейською асоціацією міжнародної освіти (European Association of International Education), до якої входять представники більше 50 держав.

 

ECTS – єдина успішно протестована система кредитів, що використовується по всій Європі. Спочатку ECTS призначалася тільки для перезарахування кредитів. Система сприяла зарахуванню освіти, що була здобута за кордоном, і, таким чином, підвищувала якість і кількість мобільних здобувачів у Європі. Останнім часом ECTS перетворилася на систему накопичення кредитів, яку запроваджують по всій Європі на інституційному, регіональному і національному рівнях.

ECTS базується на угоді про те, що 60 кредитів складають навантаження здобувача очної форми навчання впродовж академічного року. У більшості випадків навантаження здобувача очної форми навчання в Європі дорівнює 36–40 тижням на рік, і в цих випадках: один кредит дорівнює 24–30 робочим годинам.

Кредит – це спосіб перевести в кількісне відношення результати навчання, які вимірюються тим, що саме повинен знати, розуміти і бути здатним зробити здобувач після завершення навчання, незалежно від його тривалості. Розподіл кредитів ECTS ґрунтується на офіційній тривалості циклу програми навчання. Навантаження здобувачів в ECTS включає час лекцій, семінарів, самостійного навчання, індивідуальної роботи та ін. Кредит, таким чином, базується на повному навантаженні здобувача, а не обмежується лише аудиторними годинами.

Кредити розподіляються на всі освітні компоненти програми навчання і відображають кількість роботи, необхідної для виконання кожного компоненту у зв'язку із загальною кількістю необхідної роботи для завершення повного року навчання за цією програмою.

Успішність здобувача визначається за оцінювальною шкалою ECTS, яка ранжує здобувачів на статистичній основі. Класичний розподіл оцінок між здобувачами, які отримали за курс оцінку вище незадовільної, виглядає таким чином:  

А – кращі 10%;

B – наступні за ними 25%;

C – наступні за ними 30%;

D – наступні за ними 25%;

E – наступні за ними 10%.

Для неуспішних здобувачів виставляється оцінка FX або F.

FX означає – «не виконав якусь частину роботи, необхідну для здобуття оцінки вище незадовільної» (виставляється здобувачам, що набрали мінімальну кількість балів за поточну навчальну діяльність, але яким не зарахований підсумковий модульний контроль. Ця категорія здобувачів має право на перескладання підсумкового модульного контролю за затвердженим графіком. Відповідно до чинної нормативної бази повторне складання підсумкового модульного контролю дозволяється не більше двох разів.

F – «не виконав всю необхідну роботу» (виставляється здобувачам, які відвідали всі аудиторні заняття з модуля, але не набрали мінімальну кількість балів за поточну навчальну діяльність і не допущені до підсумкового модульного контролю). Ця категорія здобувачів має право на повторне вивчення модуля.

Підсумкова (загальна) оцінка з навчальної дисципліни є сумою рейтингових оцінок (балів), одержаних за окремі оцінювані форми навчальної діяльності. Оцінка визначається як сума оцінок поточної навчальної діяльності (до 60 балів) та оцінки підсумкового контролю (40 балів), що в сумі складає максимально 100 балів.

Основні документи, на яких базується навчання за ECTS

  1. Велика хартія університетів (Magna Charta Universitatum; Болонья, 18 вересня 1988 р.)

  2. Лісабонська конфенція (Конвенція про визнання кваліфікацій з вищої освіти в Європейському регіоні; Ліссабон, 11 квітня 1997 р.)

  3. Сорбонська декларація (Спільна Декларація «Про гармонізацію архітектури європейської системи вищої освіти», 25 травня 1998 р.)

  4. Болонська декларація (Спільна декларація міністрів освіти Європи; Болонья, 19 червня 1999 р.)

  5. Празьке комюніке («До зони європейської Вищої освіти» Комюніке зустрічі європейських міністрів освіти; Прага, 19 травня 2001 р.)

  6. Саламанкське звернення (Послання Саламанкського з’їзду європейських закладів вищої освіти «Формування європейського простору вищої освіти», березень-квітень 2001 р.)

  7. Берлінське комюніке («Створення зони вищої освіти Європи» Комюніке конференції міністрів освіти; Берлін, 19 вересня 2003 р.)

  8. Бергенське комюніке («Загальноєвропейський простір освіти – досягнення мети», Комюніке Конференції європейських міністрів освіти, Берген, 19-20 травня 2005 р.)

  9. Лондонське комюніке («На шляху до Європейського простору вищої освіти відповіді на виклики глобалізації» Лондон, 16-19 травня 2007 р.)

  10. Декларація Глазго («Сильні університети для сильної Європи» Декларація Європейської асоціації університетів; Брюсель, 15 квітня 2005 року)

  11. Лісабонська декларація («Університети Європи після 2010 року: різноманіття за єдності мети», Брюсель, 13 квітня 2007 року)

  12. Лювенське комюніке («Болонський процес у період до 2020 року – Європейський простір вищої освіти у новому десятилітті» Лювен та Лювен-ля-Ньов, 28-29 квітня 2009 р.)

  13. Болонська робоча програма («В напрямку до Європейського простору вищої освіти – інтегрована програма на 2007-2009 роки»)

  14. Будапештсько-Віденська декларація («Про створення Європейського простору вищої освіти», 12 березня 2010 року)

  15. Бухарестське комюніке («Використання нашого потенціалу з найбільшою користю: консолідація Європейського простору вищої освіти», 27 квітня 2012 року)

bottom of page